День П'ятий - Любимі Фіолетові

by andres gonzalez

Добрий День!

Це мої накращі дід і баба - баба Марушка і дід Петро!

Ще їх називають Чмілями, але чесно - я не в курсі чому їх так називають. Якось історично склалось. Моя баба виховала 5 дітей і зараз довиховує мою прабабу - бабу Зіньку. Бабі Зінці - під 90-то, і вона вже майже сліпа. Баба постійно сидить і їсть. Їсть вона настільки багато і безпреривно, що часто їжа паралельно з процесом споживанням виходить назовні. Моя улюблена баба Марушка багато за життя настраждалась і тепер страждає через такі неприємні моменти.

Мій дід Петро - другий чоловік моєї баби. Бо перший її не поважав і випивав часто, тому баба одружилася з Петром. Моя баба й досі, у свої 72, говорить наступне: "Діти, ви не ображайтесь, я вас усіх дуже-дуже люблю, але найбільше я люблю свого діда!". Молодець у мене баба.

А ще я навчив свою бабу і свого діда читать текстовий уривок з фільму Жана Люка Годара "Алфавіль". Ось такі слова:

"Никто не жил в прошлом, и никто не будет жить в будущем. Настоящее – это форма всей жизни. Это качество, которое не может быть изменено никакими средствами. Время – это как круг, который бесконечно вращается. Поднимающаяся дуга – это прошлое. Дуга, которая опускается – это будущее. Все уже было сказано, при условии, что слова не меняют своего значения. А значение – своих слов.  До нас здесь ничего не существовало, никого не было, мы здесь совершенно одни. Мы – уникальны. Ужасающе – уникальны.
Значение слов и выражений более не охватывается. И не понимается".

Той шикарний відеоряд я покажу через пару тижнів. А поки що погляньте на ученицю моєї баби - Тьотю Фаню. І послухайте історію про те, хто сьогодні у суспільстві може пошити якісно штани з підкладкою)