by andres gonzalez
Добрий день!
На селі обійматися дуже просто. Хочеться обійматися з кимось самому, тебе хочуть обіймати інші. Не так як у містах.
Там тебе не осудять, їм швидше спокійніше спостерігати за кольорами, бо у них їх обмаль. Але у них є красиві кольори у природі навкруги їхніх осель. І мені здається у них набагато кольоровіші очі. Жаль лише, що ті очі дуже втомленими видаються.
"Аби робив!" - такий секрет щастя оцього дядька Степана, йому лише 60. Він здався мені добре п'янючим, коли я запропонував йому поговорити. Але Степан каже, що якщо вип'єш, то роботи уже не буде, тому він беззаперечно і випиває, але в не робочу годину.
У Спепана багато внуків, а одна небога якраз на заробітках у Англії. Вислала йому у конверті (!) поштою пару тисяч доларів пару місяців назад, так він питає мене чому гроші так йдуть довго, а я кажу: "Діду, їх уже і не буде певно!". "Не буде?" - сумно перепитує він і опускає свої кольорові очі.
Мені здається, що це найкрасивіше фото з тих, коли люди дивляться в об'єктив. Там позаду дуже спокійна і гнітюча реальність. В очах дядька Степана вона тоже є. Він занурює повільно свою голову у плечі та добрим поглядом дивиться у новий світ. Він вже все одно його не застане і не зрозуміє наших нових ідей. Йому дуже добре там, де він зараз є. Але ж то і є його право.
No comments:
Post a Comment