Project 7 pants run by ukrainian artist and curator Sasha Shagi represents an installation, alive or online product about 7 colored pants for 7 days with 7 speeches on the chosen topic. Feet walking steps, steps define the movement, the movement borders with the speed of life, but life can satisfy a standstill or cross-races with colors. 7 pants – the text and visual stoppage-cloth-changes: when all the time rapidly running, sometimes you want to stand still or sit down and say a word or seven.

Monday 21 September 2009

Oh My Henry Miller / 7 pants in Berlin

Photobucket

I came to Berlin to hang my pants in the quiet places of the city. The city can inspire, capture or scare, but the city is the mastered democratic territory of occasions. Cities like our lives are filled with signs, and if you encounter a sign and accept it, the sign will lead you further – up to conclusion – a logical combination of meanings or endlessness of events. Each building of the city, every corner and everything else - it is like a snare of internet network, but alive. Supposedly it is the way it should be that people go astray in the cities, because lost spirits take them to unfamiliar turns, corners, leave there and surprise. 

Six months ago, looking up in the Wikipedia biography of the famous anarchist Emma Goldman, I came across the name of Henry Miller, American writer, and since then dipped into the world of his work. I thought that he came to me and stayed around. He did it so suddenly that I had cut out of thoughts, I agreed with him in everything, draw into my dreams and asked him in his next pages for intersections with myself and my own headaches and at last - cursed him. Sex, creativity and thirst for life - the themes autobiographical trilogy by Miller "The Rosy Crucifixion", which really very defiantly crucified me in pieces and have not assembled probably back: it might disappear just as the answer to the question because everybody has different one, and the consensus here makes no score. Well try to answer the following: 1. Joy of satisfaction is sweeter then food? 2. Joy of satisfaction is sweeter then taste of love? 3. Joy of satisfaction will dazzle from the treason and send it to the devils?

I thought that I can write 7 letters to Miller and hang them in cozy corners of Berlin. To dead Miller. To Miller in the sky. So random people would find them and get acquainted with him, with great Miller. I wish so that my enthusiasm was an example, but may be not an example, but simply a reflection of nice creative commitment and more people would read Miller. Because some of his thoughts are truthful! Transformation of the written thoughts into accidentally discovered space – an intimate process, but such intimacy requires experiments and can produce fear. But I'm not afraid for some reason. Those letters – they express relevant, but not quite the major issues circulating in my mind for 7 random days. 

I certainly will not get him to answer my letters. And it certainly does not make sense to get answers that are trying to be answered in the various formulation for centuries. And perhaps – a great American and creator is only form and framing, as I write to myself, appeal to myself, appeal to those who read. For Miller said that moment is blissful when face-to-face with himself. And he said this: "Lord God created the world and did not go away from it, to be on distance, from some limb, staring at the work of his hands. The Lord God made the world and stayed in it: this is the essence of creativity". 

translation by iryna solovey
ukr version

Thursday 17 September 2009

День Останній - Піжама!



Photobucket

by andres gonzalez

Добрий день!

Завжди у школі я сумував, коли інші мої друзі-однокласники розповідали про героїчні подвиги своїх дідів та баб на війні чи у голодомор. Мені не було про що розповідати, бо жоден з них ніде й близько нікого не вбивав і не голодав. Моя прабаба Зінька жила на хуторі і коли був голодомор, то до них політика того режиму "не доходила". Вона жила на хуторі за річкою Смолкою з моїм придуркуватим дідом Васильком.
У розквіт їхнього подружнього життя, у діда Василька сталася біла гарячка від водки і пару раз він бігав на ту річку Смолку топитися. Але сила моєї баби Зіньки багато раз зробити йому цього не дозволяла.

У період другої світової німці приходили до баби у гості і роздавали їй цукерки, але ви не подумайте - моя баба не була зрадником, просто вона жила собі біля лісу за річкою з больним дідом і двома дочками і нікого не трогала. То був її не зовсім патріотичний, але дуже життєвий вибір. Її гарної хати з міцною дубовою підлогою, по якій я за свого відповідного віку дуже любив йорзать ретузами, вже нема. В мене залишились тілько спогади, коли ми з татом приїжджали до баби на нічну рибалку - до бабиних хуторських боліт, там водились гарні жовті жирні карасі. Вона в такі вечори готувала нам деруни зі сметаною і відправляла рибалити.

Такі спогади з'явились, коли я заліз на руїни бабиної хати. Коли стоїш на чомусь томусь, що тебе з'єднує свідомо з поколінням сім'ї, з'являється невимовне бажання подякувати тій природі, за те як вона тебе вибудувала разом з не дуже визначними історіями твоїх дідів, бабів і всіх остальних.

Ті історії перевтіляться зовсім скоро у більш певні прагнення, і попросять усіх вас попрацювати і над своїми прагненнями. Цієї теплої весни.

День Шостий - Білі На Печі


Photobucket
by andres gonzalez

Добрий день!

Не маю фактів, але склалося враження, що в селі заняття мастурбацією - не дуже в попиті. Тобто не факт, що цього не роблять, але думаю, що природнє заняття сексом тут більше до душі. Українське село дуже пахне українським сексом, не дуже взимку, але зараз, коли весна прийшла, секс чути усюди.

Секс в селі не так пропагується як це робиться на загальнодержавному рівні, але сексом в селі займаються не задумуючись. В принципі, скрізь займаються сексом, коли це робити хочеться, але в селі секс люблять тихо вдома, по сараях, у хвосах і під заборами.

В городі у нас модне і те, і інше - мастурбація стала вигідною заміною, коли на секс часу не вистачає, або плани на секс анулюються різними зовнішніми чинниками як то пробки на дорогах, праця у корпоративі, настрій не дати, настрій не взяти і таке інше. Тому мастурбація як і секс має пропагуватися на природньому, але не безактивному рівні.
Для цього сюди зайшла весна і всіх нагріла)


День П'ятий - Любимі Фіолетові


Photobucket
by andres gonzalez

Добрий День!

Це мої накращі дід і баба - баба Марушка і дід Петро!
Ще їх називають Чмілями, але чесно - я не в курсі чому їх так називають. Якось історично склалось. Моя баба виховала 5 дітей і зараз довиховує мою прабабу - бабу Зіньку. Бабі Зінці - під 90-то, і вона вже майже сліпа. Баба постійно сидить і їсть. Їсть вона настільки багато і безпреривно, що часто їжа паралельно з процесом споживанням виходить назовні. Моя улюблена баба Марушка багато за життя настраждалась і тепер страждає через такі неприємні моменти.

Мій дід Петро - другий чоловік моєї баби. Бо перший її не поважав і випивав часто, тому баба одружилася з Петром. Моя баба й досі, у свої 72, говорить наступне: "Діти, ви не ображайтесь, я вас усіх дуже-дуже люблю, але найбільше я люблю свого діда!". Молодець у мене баба.

А ще я навчив свою бабу і свого діда читать текстовий уривок з фільму Жана Люка Годара "Алфавіль". Ось такі слова:
"Никто не жил в прошлом, и никто не будет жить в будущем. Настоящее – это форма всей жизни. Это качество, которое не может быть изменено никакими средствами. Время – это как круг, который бесконечно вращается. Поднимающаяся дуга – это прошлое. Дуга, которая опускается – это будущее. Все уже было сказано, при условии, что слова не меняют своего значения. А значение – своих слов.  До нас здесь ничего не существовало, никого не было, мы здесь совершенно одни. Мы – уникальны. Ужасающе – уникальны.
Значение слов и выражений более не охватывается. И не понимается".

Той шикарний відеоряд я покажу через пару тижнів. А поки що погляньте на ученицю моєї баби - Тьотю Фаню. І послухайте історію про те, хто сьогодні у суспільстві може пошити якісно штани з підкладкою)


День Четвертий - Зелені Ризиковані!


Photobucket
by andres gonzalez

Добрий день!

Я таки збрехав, коли казав, шо нас на селі сприйняли дуже добре. Тобто частково збрехав. Бо більшість сприйняла нас дуже добре. Наприклад, візьмемо тих самих моїх бабусь. Їм так радо було позувати для мого товариша - гарного фотографа Андреаса Гонсалеса: вони виявляли бажання і крім того обидві "клеїли" його з невідомих для мене причин, він їм дуже сподобався, і вони декілька раз його перепитали чи одружений він. Красавіци)

А меншість, у постатях двох молодих чоловіків, не дуже нас радо сприйняла.
В той момент, коли ми оглядали якусь закинуту часом хатину, до нас під'їхало двоє молодиків і запитали шо ми тут робимо. Ми щасливо їм повідали в чому суть наших вештань селом і власне в чому зацікавленість таким негарним об'єктом як ота закинута й покинута хатина і на свою голову ледве не отримали прочухана. То була власність якогось-такогось "двоюрідного тестя дружини рідного брата" котрогось з них. За нашим нерозумінням причини сутички, за їхнім небажанням розуміти кольори, за нашою необізнаністю брати дозволи у сільського голови для огляду таких об'єктів, за їхнім подивом на нашу гостру мову не послідували бійки, а послідувало розуміння наступного:

На селі є своя бюрократія, в городі вона тоже є і тоже своя.
На селі брешуть, брешуть і в городі, тільки на селі брешуть якось простіше і людяніше, по-приколу часто.
На селі живуть своїм життям і не дуже люблять вискочок, які вриваються у їхнє тихе буденне життя і його полохають,
у городі це відбувається на більш високих рівнях і на більш високих тонах.

А взагалі-то ми єдиний цілий гарний край. І всі ми такі собі ідеальні та неідеальні, крайні та безкрайні. І якшо сісти й подумать, то все у нас буде просто фантастично. Давайте надихать одне одного!

День Третій - Червоні в Алгоритмі

Photobucket
by andres gonzalez

Добрий день!

На селі обійматися дуже просто. Хочеться обійматися з кимось самому, тебе хочуть обіймати інші. Не так як у містах.
Там тебе не осудять, їм швидше спокійніше спостерігати за кольорами, бо у них їх обмаль. Але у них є красиві кольори у природі навкруги їхніх осель. І мені здається у них набагато кольоровіші очі. Жаль лише, що ті очі дуже втомленими видаються.

"Аби робив!" - такий секрет щастя оцього дядька Степана, йому лише 60. Він здався мені добре п'янючим, коли я запропонував йому поговорити. Але Степан каже, що якщо вип'єш, то роботи уже не буде, тому він беззаперечно і випиває, але в не робочу годину.
У Спепана багато внуків, а одна небога якраз на заробітках у Англії. Вислала йому у конверті (!) поштою пару тисяч доларів пару місяців назад, так він питає мене чому гроші так йдуть довго, а я кажу: "Діду, їх уже і не буде певно!". "Не буде?" - сумно перепитує він і опускає свої кольорові очі.

Мені здається, що це найкрасивіше фото з тих, коли люди дивляться в об'єктив. Там позаду дуже спокійна і гнітюча реальність. В очах дядька Степана вона тоже є. Він занурює повільно свою голову у плечі та добрим поглядом дивиться у новий світ. Він вже все одно його не застане і не зрозуміє наших нових ідей. Йому дуже добре там, де він зараз є. Але ж то і є його право.



День Другий - Сині Звичайні


Photobucket

by andres gonzalez

Добрий день!

Моя баба по татовій лінії завжди була пихатою та трохи жадною.
Коли ми приїжджаємо до неї у гості, свої смачні пироги та тушонки вона дає не дуже охоче - вона або обережно питає чи класти у торбу те добро, або необережно констатуємо ми, що воно нам потрібно. Я не знаю звідки у неї така риса характеру, бо ані мій дід, а ні мій тато такими не стали за життя з нею. Але бабу Ганю я все одно дуже люблю.

Люблю за таке: у баби є своє окреме життя - життя без діда, без городів і без моєї прабаби Насті, яка вмерла минулої осені у віці 99 і принесла бабі дуже значне полегшення. Справа у тому, що баба Ганя ще за своєї нестарості, десь у віці 40, пішла у штундери. Пішла тоді, коли декілька десятків років тому у селі Суємці стався тренд - понаїхали нові месії і захопили пів села у свої нета. Ті месії може і дали таким бабам як моя баба ширшого бачення світу, дали їм і продовжуть досі давати американські цукерки, одяг, техніку та всякі розумні кольорові брошури. Багато з бабиних подруг повиїжджали до Америки і шлють їй зараз звідти посилки і телефонують інколи.

Баба Ганя стала дуже набожною, але почуття гумору від набожності не втратила. Баба затягнула у ті штундерські нета мою другу прабабу Зіньку та мою улюблену бабу Марушку. Але дивлячись на спільний вплив набожної штундерської політики, баба Ганя та баба Марушка все ж вибудували власні алкогольні політики, бо пити їм суворо забороняє божий закон. Баба Ганя активно проклинає тих, хто вигадав оковиту і сурово зирить на діда кожного разу, коли він схилається до чарки. А от баба Марушка в цьому ділі простіша - вона красить водку та пиво червоним смородиновим компотом, але водночас дуже просить не розказувати про такі діла напарниці.

Це такий собі наш сімейний секрет покоління. Я не здам свою улюблену бабу.

День Перший - Чорні Спідні

Photobucket

by andres gonzalez

Добрий день!

Великі ідеї чи ідеї такі як вони є народжуються скрізь, незалежно від місця та навколишніх ознак. Але я певен, що наші ідеї закладаються початково там, де ми народились. У цьому невеличкому селі з французькою назвою Суємці я прожив 6 років після свого народження. До своєї баби я ходив пішки через городи, коли мама йшла на роботу у загальноосвітню школу читати руську мову. З садіка мене виключили, бо я на третій день вкрав там іграшковий металевий утюжок і мені винесли гражданську недовіру.
Моя сім'я - мама Таня, тато Вітя і сестра Наташа, жила у хаті старого туберкульозчика діда Толіка, який був алкоголіком, але гарним майстром по дереву. Його руки дуже гарно пахли сухим деревом різних видів. У нашому дворі одного разу ми з сестрою посадили дві берізки - її виросла швидко, моя загнилась і загинула через пару років, бо хтось, козел такий, надламав її раптом.

Більше ніж 6 років я би там прожити не зміг, тому мої внутрішні поривання до відкриття свого життя у найближчому районному центрі були почуті, і на перетині року, коли розпався радянський союз, ми втекли з Суємців. Якби залишилися, то я би там і досі може садив картошку і став би випивати дуже часто. В мене би стояла десь на окраїні чи за річкою своя невеличка хатина, в мене би було хазяйство і багато-багато городів, на яких би я загнувся до своїх 40-ка. І жінка з дітьми певно були б у мене. Вони би або пережили мене або загнулись би на тих городах разом зі мною.

Але того не сталося з невідомих для мене причин.
Десь з місяць тому з моїм гарним товаришем ми поїхали у те село і поговорили з тими, хто прожив багато.
Невідомо як, але кожен, кого ми зустрічали на дорогах - з велосипедами, з підводами, з суховилами, виявлявся мені родичем, якого я до того моменту жодного разу в своєму житті іще не бачив. Усі вони дивувались нашому заняттю - моїм кольоровим змінам штанів посеред доріг, біля копиць сіна та кліканню фотокамери мого товариша, але робили то якось занадто спокійно. Певно тому, що такі ідеї народжуються там, де ми самі народились.



where the ideas are born

Photobucket

Wednesday 16 September 2009

Последние Обычные

Photobucket

by kolia stepanets

7-го дня ненастоящий еврей помер на крыше того дома, где родился. Со сложенным зонтиком он спокойно лег на толь, которая покрывала крышу и ушел насовсем. Если бы ему выдалась возможность вернуться на землю, он бы не хотел снова стать евреем. Он бы не хотел стать немцем, французом, уругвайцем, грузином. Он бы не пожелал снова стать человеком.
Его завещание - 7 штанов - было беспощадно растащено случайными прохожими на крыше того дома. Его тело было сброшено с 12-го этажа, а на следующее утро найдено под подъездом №1 на асфальте. Его лицо и тело оставалось больно спокойным, даже после падения. Ни капли крови не было найдено на его теле. Все смыл 7-дневный проливной дождь.

Коричнивые

Photobucket
by kolia stepanets

Странно, сегодня все ненавидят французов, а я горжусь, что я француз
Но я против национализма, нужно защищать идеи, а не территории
Я люблю Францию потому что люблю фильмы Думеле и Луи Рагона
Я люблю Германию потому что я люблю Бетховена
Я не люблю Барселону из-за Испании, но я люблю Испанию потому что
cуществуют такие города как Барселона или Америку, мне нравятся их машины
Я не люблю арабов потому что мне не нравится их пустыня… и средеземное море… а арабы неряхи.
Но я ничего не имею против них
Или против китайцев, нет я ничего не хочу о них знать
Но сегодня все так ужасно
Если сидеть и ничего не делать вы попадете в ад за то, что ничего не сделали
Надо что-то делать без убеждений хотя жаль что воюешь без убеждений
Все люди братья. Я не брат водителю трамвая в Пекине или Сан-Франциско
Вообще мне плевать на них…
Есть предметы, одни мы любим, одни нет, или цвета
Например, я терпеть не могу темно-красный, так же и с людьми
Невозможно всех любить.

Jean Luc Godard, LE PETIT SOLDAT

Зелені Весільні

Photobucket
by kolia stepanets

Дорога моя неєврейка Віталька!

Я все ж надіюся, шо взавтра білого коня чи московського драндюлєта біля загсу не буде, не буде там і мене, і ти все ж таки не дременеш геть, а підпишишся у якихось там документах і вкінці-кінців почнеш щоранку готувать товмачі з шкварками, прополювать буряки напоспіх перед роботою, і замітати й пилососити після неї, вообщем - ти станеш сімейною людиною, такою собі жіночкою-хазяйочкою. Не дивлячись на мою прострацію з цього приводу-події, бо я ще й досі не знаю як на неї реагувать, я таки бажаю тобі всього-всього, усього й геть усього, шо може тобі побажать твій странний друг Супрунець (а бажає він обично речі ужасні й збоченські, але ти такі любиш, бо пройшла його школу).

Ставлю цей пост для френдс онлі, бо твій майбутній хазбент має звичку сюди заходить і наблюдать за нашими розмовами. А далі кажу таке - якшо шось не складеться, то знай, шо за нами тужить Італія зі своїми виноградниками і родючою землею чи моя Монтана, в якій ти ще не була і не бачила медведів в єллоустоунських парках і багато-багато дивних речей, яких ти спочатку жахалась, а потім сама вступила в "цю школу".
Тому гуд лак вам.

Совсем Белые Потому Что Не Знаю

Photobucket
by kolia stepanets

На зло всем врагам (я не верю в существование врагов, но евреи склонны к таким заявлениям-выражениям, а поскольку я выступаю в обличии еврея, то и я выражаться так могу) вчера я успешно наладил контакты и заручился поддержкой доброй части интересных украинских селебритис в моих арт начинаниях. Если верить в определенный план моей дальнейшей жизни, то в ноябре уже не в обличии ненастоящего молодого еврея, а в лице молодого украинчика, "которого никто не знает", я покажу неплохой результат. Как говорят Вася и Ваня, молодые настоящие неевреи, силы космоса этому содействуют.

После успешного трудового дня с переговорами под зонтиком и дождем, зонтик я свой сложил и зашел в студию к Филу Бананову в гости. Он напоил немолодого еврея чаем из лепестков роз букета его мамы. Мне не совсем приглянулся чай, но как оказалось потом - чудодейственный настой из лепестков нужно было заедать теми же размякшими лепестками, в таком варианте чай немного вкуснее. А потом Бананов показал свой туалет и душевую кабину. На пути к ним мы проходили сквозь величественную сцену с залом, наверное, на человек 200-300 (по моим меркам). Освещения не было, и я ступал по паркету, вокруг было много фурнитуры и ненужных вещей. Я тогда подумал - ведь как здорово наверное посреди ночи, если мучит бессоница или просто так, выходить на сцену и читать монологи с собой. Мы еще немного посидели и ушли. Я только забыл спросить у Фила, какой он национальности?

А сегодня, дожив до 4-го дня, молодой ненастоящий еврей чувствует угасающие силы. Чувствует его сердце - в такой роли ему осталось жить еще 3 дня. Пока не закончится гардероб.

Треті Найюзаніші Під Дощем Сьогодні

Photobucket
by kolia stepanets

Молодому еврею сейчас хорошо. У него есть зонтик, не у всех сейчас есть зонтик, и льют его проливные дожди. Дожди лучше бы были теплыми да тихими, но ненастоящий молодой еврей стерпит и холодные. Какая разница - главное, чтобы что-то падало из неба, когда над головой есть зонтик. Другие люди с зонтами и без холодные дожди переносят плохо, тяжело им просыпаться например и на работу потом идти туда. Была б у них возможность - спали бы целый день, а ненастоящий молодой еврей ходил бы по городу сам.

Другі Такі Над Якими Стрибають

Photobucket

by kolia stepanets

Якщо свій підйом організовувати о 5-ій (кажуть, що треба організовувати не менш 21-го дня, тоді це піде у звичку), то десь о 10-тій чи об 11-ій спливає відчуття, що вже прожито близько одного робочого дня. Таким чином за всі 24-ри години можна спокійно проживати два робочих дня - той який починається о 5-ій і закінчується о 10-ій чи об 11-ій (неофіційний) і той який розпочинається о 10-ій чи 11-ий і триває вже десь до 6-ї чи 7-ої (себто офіційний). До початку офіційного робочого дня встигаєш передумати і перепланувати безліч речей і дуже добре, що о 5-ій чи о 6-тій ще не можна подзвонити тим, без кого неможливо йти далі і рішать свої діла - є час все зважити і продумати. Так рано ще можна читати книжки і додивлятися кіна, над якими вчора вечором заснув. О такій порі яскравіше бачиш тексти і чуєш думки, але при штучному світлі, бо надворі зараз ще о 5-ій чи 6-ій темно. Класно літом і весною, коли сонце встає раніше ніж зараз.

Одним словом - найкраще відчуття від такого процесу вранішнього прокидання - що ти на крок вперед. Від тих, хто спить. Від тих, хто тільки лягає. А головне від сонця, яке саме ще навіть не встало. Ти просто такий впевнений і наглий, коли прокидаєшся, спочатку показуєш йому язика, далеко висолоплюєш, хизуєшся, що ти прокинувся перший. А потім всміхаєсся і вітаєш.
Ну просто кльово. Спробуйте, ду раджу.

Перші Скромні

Photobucket
by kolia stepanets


З "Автобіографії" Франкліна я хлєбнув трохи історії США, яку зовсім не знав, а таке знати треба і дізнався про одну таку собі рису, яка є вкрай надважливою. Скромність. Франклін розписував, що скромність допомагає нескромним маніякам, скромність лічить від величі і скромність вобще дуже страшна сила, якщо навчитись нею користуватись.
За всю свою поки що недовголітню історію я знаю всього двоє скромних людей. І я їх дуже поважаю. Перша така людина - це Коля Степанець, це його фото між іншим там зверху і далі буде тоже. Коля мало балакає, Коля правда трохи лінивий, але Коля робить класні діла, і коли наступне класне діло в нього вдається, то він не дуже тим хизується, а навпаки - тихенько мовчить. Може радіє собі тихенько всередині. Але це ж як важко мабуть - радіти, що в тебе щось гарно вийшло і не дозволяти радіти іще комусь. Тобто мовчанкою тією не дозволяти. То варіант скромності Колі.

Другою скромною людиною, яку я знаю, є мій тато. Вітька (так зве його мама моєї мами, й мені так звати його подобається, хоча я так ніколи його і не звав). Вітька тоже робить великі діла, ну як для рівня середньостатистичної сім'ї 14-тисячного населеного пункту. В нього також, на зразок Колі, мого сусіда, скромність окреслена мовчанкою після великих діл. Але часто Вітька зриває з себе маску скромності. Особливо коли сперечається з Танькою, моєю мамою. Бо Танька - трохи стервозної вдачі і в суперечках з нею татова нескромність є єдиним порятунком, щоб інколи вона трохи вмовкала. За це я тата поважаю. Але люблю їх обох однаково.

Третьої скромної людини в мене нема. Але є такий собі прототип середньої скромності, який об'єднує всіх тих, кого я знаю, крім Колі і Вітьки. Дехто серед них - достатньо скромний з правом на тимчасові нескромні виїбони, дехто - геть нескромний, але від того їх любити менше не можна, хоча інколи дуже важко цього не робити. Є в мене дуже нескромна подруга Еля з Гурзуфа, і вона постійно ту нескромність показує, думаю, що й сама не помічає. Але тільки за те її не любити не можна.


Я сам ймовірно підпадаю під третій тип скромності. Тому не любити середньоскромних просто не можу.
Хоча би тому, що себе самого я люблю дуже.

jew on the roof

Photobucket

Followers